Виринути з руїн

Як отримати користь з порожнього «неліквіду» державної інфраструктури.

Занедбані, з облупленою фасадною фарбою і похиленими стінами, зі слідами радянської символіки над вхідною групою «колишні» Будинку культури, Палаци спорту, бази відпочинку і спортшколи ... Цих установ по країні безліч. Рік від року вони старіють, їх холи заростають пореєм і подорожником, на горищах гніздяться кажани, а в висохлих басейнах ночують бродячи пси і жебраки.

За найскромнішими оцінками, на сьогоднішній день по Україні налічується понад тисячу об'єктів соціальної, культурної або спортивної інфраструктури, які не використовуються за призначенням. Це кілька десятків мільйонів квадратних метрів порожньої корисної площі. Тієї самої площі, яка могла б не тільки приносити комусь прибуток, але і стала б якорем соціальної або оздоровчої інфраструктури міста або району. Попит на такі приміщення з боку бізнесу — зокрема, бізнесу зі спортивної сфери та сфери фітнесу — просто величезний.

Виникла абсурдна ситуація. З одного боку — маса порожніх будівель висить баластом на місцевих бюджетах чи на Фонді держмайна. Перелік об'єктів госсобстенності на сайті Фонду вибиває сльозу. Там в різних категоріях можна знайти все: від будинків культури, санаторіїв, реабілітаційних центрів, пансіонатів, спортивно-оздоровчих таборів туристичних і спортивних баз до приміщень колишніх шкіл, лазень-саун і окремих басейнів. «Тільки в держвласності по країні понад тисячу таких порожніх об'єктів, — каже директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортнік. — Ми підраховували. Якісь навіть не добудовані. Полупрізракі, руїни, мотлох. Всі вони не працюють, і не один рік — іноді з часів СРСР, або ж збанкрутували вже в період незалежності».

З іншого боку — профільний бізнес — спортивний та оздоровчий — перебивається на одному місці, страждаючи від нестачі площ.

Яскравим прикладом продуктивної співпраці держави і бізнесу є ситуація переоборудуванія спорткомплексу «Запоріжсталі» в сучасний спортивно-оздоровчий центр. За цю справу погодилася взятися група компаній Sport Life.

«Варіант із залученням справжніх професіоналів спортивного менеджменту найперспективніший. З точки зору розвитку спорту в Запоріжжі, необхідно, щоб в спорткомплекс регулярно приходили не тисяча спортсменів, а десятки тисяч запорожців. Завдяки поетапної реконструкції, запорожці і далі можуть займатися спортом, тренуватися, брати участь в змаганнях, які як і раніше будуть проходити на базі спорткомплексу», прокоментував Генеральний директор ПАТ «Запоріжсталь» Ростислав Шурма.

Об'єкти радянської інфраструктури після переобладнання перетворюються з обтяжливого пункту растра в міському бюджеті в унікальний спортивний комплекс, який допомагає не тільки розвивати бізнес всередині країни, а й вирощувати олімпійських чемпіонів, проводити змагання світового рівня.

Так, наприклад, зовсім недавно на території одного з фітнес-клубів Sport Life пройшов чемпіонат Європи зі стрибків у воду, де учасники від України взяли почесну першість.

«Блискуче організовано грандіозна спортивне подія, якою зможе пишатися вся Україна, так само, як і проведенням Євро 2012 або Євробачення», — зазначив засновник групи компаній Sport Life Дмитро Єкімов. — «Зараз ми бачимо істотні вигоди, які отримує суспільство і держава при будівництві приватним бізнесом спортивних об'єктів. Серед наших більш ніж 50 фітнес-клубів є і майданчики, готові приймати змагання світового рівня з плавання, боксу, іншим бойових єдиноборств, сквошу, силовим і танцювальним дисциплін. І зростання мережі Sport Life до 150 фітнес-клубів в найближчі три роки, можна буде всерйоз вважати грандіозним внеском в розвиток спортивної інфраструктури, масове оздоровлення населення країни. Ми будемо готові приймати чемпіонати Європи та Світу з десятків видів спорту!»

За оцінкою експертів, сьогодні попит на незатребувані і порожню площі з боку спортивного та оздоровчого бізнесу буквально колосальний. А для того, щоб відбувся контакт між власниками площ і бізнесом, необхідно не тільки бажання обох сторін, а й активність місцевого населення, втомленого жити в оточенні напівзруйнованого нежитлового (у всіх сенсах цього слова) фонду.